Маленька казка для дорослих про дуже зайнятих людей ....

Якось раз одна чоловік повернувся пізно додому з роботи, як завжди
втомлений і засмиканий, і побачив, що в дверях його чекає п'ятирічний син.

- Тату, можна у тебе дещо запитати?
- Звичайно, що трапилося?
- Тату, а скільки ти отримуєш?
- Це не твоя справа! - Обурився батько.
- І потім, навіщо це тобі?
- Просто хочу знати. Ласка, ну скажи, скільки ти отримуєш за годину?
- Ну, взагалі-то, 500. А що?
- Пап ... - син подивився на нього знизу вгору дуже серйозними очима.
- Тату, ти можеш зайняти мені 300?

- Ти питав тільки для того, щоб я тобі дав грошей на яку-небудь
дурну іграшку? - Закричав той.
- Негайно марш до себе в кімнату і лягай спати! ...
Не можна ж бути таким егоїстом! Я працюю цілий день,
страшно втомлююся, а ти себе так нерозумно ведеш.

Малюк тихо пішов до себе в кімнату і закрив за собою двері.
А його батько продовжував стояти в дверях і злитися на прохання сина.

«Та як він сміє питати мене про зарплату, щоб потім попросити грошей?»
Але через якийсь час він заспокоївся і почав міркувати розсудливо:
«Може, йому дійсно щось дуже важливе потрібно купити.
Та біс з ними, з трьома сотнями, адже він ще взагалі жодного разу у мене не просив грошей ».
Коли він увійшов в дитячу, його син вже був в ліжку.

- Ти не спиш, синку? - Запитав він.
- Ні, тато. Просто лежу, - відповів хлопчик.
- Я, здається, занадто грубо тобі відповів, - сказав батько.
- У мене був важкий день, і я просто зірвався.
Прости мене. Ось, тримай гроші, які ти просив.
Хлопчик сів в ліжку і посміхнувся.
- Ой, папка, спасибі! - Радісно вигукнув він.

Потім він заліз під подушку і дістав ще кілька зім'ятих банкнот.
Його батько, побачивши, що у дитини вже є гроші, знову розсердився.
А малюк склав всі гроші разом, і ретельно перерахував купюри, і потім знову
подивився на батька.

- Навіщо ти просив грошей, якщо вони у тебе вже є? - Пробурчав той.
- Тому що у мене було недостатньо.
Але тепер мені якраз вистачить, - відповіла дитина.
- Тато, тут рівно п'ятсот.
Можна я куплю 1:00 твого часу?
Будь ласка, прийди завтра з роботи раніше, я хочу щоб ти повечеряв разом з нами.

Мораль

Моралі немає. Просто хотілося нагадати, що наше життя занадто коротке,
щоб проводити її цілком на роботі. Ми не повинні дозволяти їй витікати крізь пальці,
не приділяючи хоча б крихітну її дещицю тим, хто дійсно нас любить,
найближчим нашим людям.
Якщо нас завтра не стане, наша компанія дуже швидко замінить нас кимось іншим.
І тільки для сім'ї та друзів це буде дійсно велика втрата,
про яку вони пам'ятатимуть все своє життя.
Подумай про це, адже ми приділяємо роботі значно більше часу, ніж сім'ї